Не можна уявити Карпати без корінних жителів – коней карпатської породи Гуцуликів. Тож, пропонуємо познайомитися Вам з ними поближче під час кінних прогулянок по горам.
Гуцульський кінь, іноді Гуцулик або Гуцул — аборигенна гірська порода свійських коней, яка розповсюджена в Карпатах та у багатьох країнах Східної Європи, належить до світового генофонду. В 1979 році гуцульські коні одержали статус реліктової породи і були взяті під охорону.
Очевидно, що назва породи походить від назви «Гуцулів» — субетносу українців, що живуть у гірських районах Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі Закарпатської області. Це невеликі коні (висота у загривку 125 — 144 см) гірського типу верхово-запряжного складу. Колись вони були покращені гафлінгськими та арабськими жеребцями, тому і зріст у коней цієї породи гарний та масті найрізноманітніші. Гуцульські коні мають спокійний норов і поведінку, досить швидкісні, тому добре піддаються для верхової їзди.
Перша письмова згадка про Гуцульського коня датується початком XVII століття (1603 рік). У творі Дорогостайського «Гіппіка» ( «Конярство») про нього пишуть: «спокійний, але б'є боляче». Багато вчених вважають, що гуцульський кінь є прямим нащадком тарпана-лісового і степового дикого коня мишастої масті (кольору), який довго зберігався на Півдні Росії, а зараз повністю знищений.
Але тим, хто найбільше вплинув на формування виду вважається арабський кінь, який потрапив в Карпати під час турецьких воєн. Кров арабських скакунів обумовила зовнішній вигляд«гуцуликів», для якого характерна загальна сухість конструкції, міцність кінцівок, благородність голови, висока постановка хвоста.
Гуцульські коні виведені у невибагливих і суворих умовах Буковинських Карпат, «гуцули» спочатку мали всі характерні риси диких коней. Їх сотнями розводили в горах у дуже суворих природних умовах. Ізольована від інших, порода розвинулася на стійких і сильних коней.
У країнах Східної Європи Гуцульську породу використовують для кінного спорту, сільського та масового туризму, гіпотерапії.
Для поширення гуцульської породи було створено «парувальний пункт» коней у Буштині, який поширює свою діяльність на Тячівський та Хустський райони Закарпатської області.
На сьогодні в Україні ваговозне конярство в основному складається з Новоолександрівської ваговозної породи, української верхової та гуцульської, які всі разом є національним надбанням та«золотим фондом» українського конезаводства.
На Ваш вибір різні маршрути від 1 години до цілого дня. В залежності від Вашої підготовки та бажання, спеціалісти розробляють індивідуальний маршрут.
